2 роки тому пів України поїхало на майдан. Нє не їхати, то дуже грубо сказано. 2 роки тому пів України збиралося відстоювати свої права. Угу, саме так. Відстоювати! Відлежувати в ночі в холоних наметах, накричатися до хрипоти під адміністрацією президента, перетворити Кучманістан назад на Україну. І отримали те, що хотіли. І я там був. Не підтримував ні одне “Ю” ні друге “Ю”. І все ж таки був правий. Мене просто дістало, що мене хочуть банально “кинути”. Ніхто не люблять коли “кидають”. 2 роки тому ми досягли мети. Того вітаю всіх тих, для кого цей день, “День свободи”, є святом. Шкода правда, що через 2 роки починає з`являтися багато підтекстів. “Наша Україна” не святкуватиме на Майдані II річницю Помаранчевої Революції налякали блін. Звісно, що не будуть. Для них скоро це свято стане позорним. Тимошенко закликає не святкувати пафосно річницю Помаранчевої революції ха ха, Юлю хлібом не годуй, дай попіаритися. Шкода що у нас політики – банальні моральні мудаки. А все так гарно починалося…
п.с. Прихильникам “партії регіонів”, комуністам та іншим висловлювачам фрази “Оранжевая чума” – спочатку зробіть стільки ж користі для країни, скільки зробила помаранчева (коли ж ви нарешті українську вивчите) революція, от тоді і поговоримо. А так, пшли нах..
листопада 22, 2006 at 07:56
З Днем Свободи всіх!
листопада 22, 2006 at 07:57
Почати щось не так вже й тяжко… Просто не кожен, як правило, доводить до кінця: не вистачає духу…
листопада 22, 2006 at 07:59
Уже трохи набило оскому говорити про розчарування тими подіями… Розчарування наступило не ідеями, а політиками, які їх не втілили у життя. Скажу так: я на Майдані не був і не жалкую про це.
листопада 22, 2006 at 08:16
Підтримую сказане, і хоч не був на майдані тоді але був тут в центрі, під податковою, під універом, і якщо треба пішов би ще раз.
листопада 22, 2006 at 08:20
ми тоді себе і свою позицію дружно показали. можемо час від часу згадувати про це і гордитись. і розуміти, що більше від нас аааабсолютно нічо не залежить, треба тихенько працювати, думати тільки про себе(бо хто ше подумає?) і забити болт на весь наш дурнуватий політекум.
листопада 22, 2006 at 08:45
>Шкода правда, що через 2 роки починає з`являтися багато підтекстів.
Люди дуже наполегливо намагаються змінити довколишній світ. Але наразі за кілька тисяч років людської цивілізації таких прецедентів нараховуються дуже мало (Христос, Магомет, …). Мені дуже імпонує одна східна мудрість (наразі автора не пригадую, тому всі копірайти поки що під GPL
):
хочеш змінити світ – зміни себе.
Всі ми змалку знаємо ці прості істини: поважай старших, допомагай слабшим, не бреши, etc. Але дотримуватись їх чомусь ніяк ніасілім
Вся ця суєта 450 народних (і не зовсім народних) депутатів і іже з ними – це все пріходящєє, а оті прості істини – вічні. Ну шо зробиш, робота в них така – трусити, відмазуватись і переводити стрілки. Як давно помітили на заході – якшо не працюють, то хоч народ повеселять. Саме так я до них і ставлюсь.
Але разом з тим намагаюсь зробити свій маленький внесок на користь нашої держави. Зробити щось корисне, хоча б якусь дрібничку. Починаючи, наприклад, з того, що не дозволю собі просто викинути якийсь папірчик на вулиці нашого прекрасного міста, або щось десь спіонерити/похєрити/про##ати (потрібне підкреслити). Це, звичайно, фігня (навіть не крапля в морі), але якшо кожен з нас (48 мільйонів чи скільки нас там ше в тєльняшках) вчинить так само, то я впевнений, результат буде відчутним.
>Уже трохи набило оскому говорити про розчарування тими подіями… Розчарування наступило не ідеями, а політиками, які їх не втілили у життя.
Один важливий момент: люди не дуже змінюють свої звички/вподобання/ідеологію. Особливо старші. Тому наївно було би чекати що за 2 роки після революції всюди настане світле майбутнє. Мойсей 40 років(!) водив народ Ізраїлю по пустелі не тому що він в Сусаніни записався чи карту місцевості пропив, а для того щоб позбаввити людей рабського духу. Думаю і нам треба через це пройти.
листопада 22, 2006 at 09:21
Я там не була. Працювала на благо революції тут. Чому кажу революція – юо вірила у зміни.
Зараз не вірю ні у що, що стосується політики.
листопада 22, 2006 at 09:59
Вітаю із нашим святом! Зрештою, я їхав до Києва не тому, що на халяву… І якщо треба буде відстояти в такий спосіб ті самі цінності, за які був там тоді, то поїду ще раз.
Просто виявилося, що для більшості людей відстоювати свою свободу, гідність, свої права щодня є набагато важче, аніж влізтися в поїзд і мерзнути місяць в наметах.
Чомусь в час революції донецьких мордоворотів боялись менше, аніж після революції закутаних у оранжеве (так, оранжеве, а не помаранчеве) працівників свого жеку.
Ще раз зі святом!
листопада 25, 2006 at 17:41
Слава Україні! Не можна забувати ті славетні сторінки нашої історії.