Якось з’явився у чаті хлопець. Він мило спілкувався з усіма, брав участь у віртуальних подіях. Йому подобалися чатери і він подобався їм. Все віщувало спокійне розгортання подій. Аж раптом Чатер познайомився з чарівною дівчинкою на ім’я Вранішній_потяг_до_Сталінграду. Вони довго вели нічні бесіди в приваті, через деякий час розмови ставали все більш романтичними. Чатер і Вранішній_потяг_до_Сталінграду не помітили, як закохалися один в одного до нестями. Їхні почуття розквітали і серця билися синхронно, використовуючи звіряння з атомним годинником у Інтернеті. Коли когось із них не було в он лайн, інший писав лист на e-mail, сподіваючись на скору відповідь. Одного чудового вечора, коли закохані мило плели щось один одному в приваті, у загальному вікні чату до нашого Чатера написала людина під ніком HAKER:

„Нє падскажеш друг, какіе тегі разрєшени в етом чатє?”. Обурений перериванням бесіди з милою Вранішній_потяг_до_Сталінграду, Чатер попросив не турбувати його у такий відповідальний момент. „А, нє знаєш, ламєр?”,- грубо уточнив HAKER. Чатеру стало так гірко через те, що він нічого не тямив у цих таємничих штучках, про які питав цей підозрілий тип, що він вирішив зав’язати діалог із ним.
- Привіт, НАХЕР!
- Я не НАХЕР, я – HAKER!
- Байдуже, розкажи мені трохи про злам ХТМЛ-чату, пліз.
- Що значить байдуже? По тобі LDC плаче!
- А що таке LDC? Про LSD я чув, а про це – ніколи.
- Lamers Death Clan, відповів HAKER.

Чатер не знав англійської, тому вирішив відкласти дискусію і вибачився за те, що назвав HAKER’a НАХЕР’ом. Але було вже пізно. Всім сподобалося слово НАХЕР і всі почали так і говорити до цього чатера. Не пройшло і години чату, як навіть нік змінився на НАХЕР. Чорні задуми з’явилися в голові у НАХЕРа. Він хотів помститися. Жорстокість не знала меж. Підробивши нік Вранішній_потяг_до_Сталінграду він говорив у приваті з Чатером і сказав від її імені, що не кохає більше Чатера і завтра виходить заміж. У розпачі Чатер однією рукою вдарив по монітору, іншою – по системному блоці і закріпив результат ударом головою по модему. Високовольтний розряд з монітору з’єднався з даними комп’ютера і засмоктав Чатера у віртуальний простір через модемне з’єднання. На стільці біля комп’ютера залишилось тільки бездиханне тільце Чатера. Коли сусіди знайшли труп Чатера, Вранішній_потяг_до_Сталінграду якраз чекала його, натхненно стукаючись в його аську. Вона здивувалася, чому Чатер не в он лайн, але списала це на можливе відключення світла, поломку комп’ютера чи телефонної лінії. Але коли і на наступний день його не було, Вранішній_потяг_до_Сталінграду почала хвилюватися. Вона сиділа в чаті і ні з ким не спілкувалася. Аж тут зайшов НАХЕР. Він спитав, де Чатер і почув цілу хвилю переживань. НАХЕР зрозумів, що його чорна справа завершена.
На 16-ий день після містичної загибелі Чатера у чаті було мало народу. Двоє хлопців матюкалися собі і раптом один з них написав іншому:
- А нас Адмін не насварить, якщо ми тут будемо матом крити?
- Та ти ж бачиш, нема Адміна, якби хотів, вже б щось зробив.
- Адміна ніхто не бачить, а він є, – написала людина без ніка.
- Ти Адмін? – запитав чатер з ніком „КіберПанкерНью”.
- Так, але не звичайний, а віртуальний.
Хлопці ще трохи погомоніли і пішли собі, бо в них закінчився час у клубі. Ввечері до чату зайшов НАХЕР і написав:
- А де пан Адмін? – він хотів вивідати якісь секрети щодо коду чату.
- Адміна ніхто не бачить, а він є.
- Ти Адмін?
- Ні, я Чорний Чатер.
- Який це ще Чорний Чатер, я такого не знаю, злякано відписав НАХЕР.
І тут сталося щось дуже незвичне. НАХЕР відчув у тілі дивний холод. Навіть не холод, а мороз. Він почав стискатися, скручуватися і невдовзі перетворився на такого маленького, що попав між клавішами клавіатури. Іншим же людям у Інтернет-клубі чомусь стало жарко, ніби якась енергія пронизувала їх. НАХЕР так і залишився у клавіатурі. Коли хтось набирав текст, йому було дуже боляче, бо люди тисли на нього клавішами. Він харчувався крихтами булочок, які падали на клавіатуру з рук голодних студентів, які забігали відписати електронного листа.
А Чорний Чатер чекав Вранішній_потяг_до_Сталінграду. Ось нарешті це сталося. Вона зайшла, сказавши при заході: „Де мій коханий Чатер?”. „Я тут”, – написав Чорний Чатер, але на екрані чату нічого не відобразилося. Коли Чорний Чатер звертався до своєї коханої, він нічого не міг залишити на екрані. З іншими він говорити міг, але будь-що про Вранішній_потяг_до_Сталінграду не попадало до вікна чату, і бідолашна дівчина не знала про його присутність. Чорний Чатер поселився у віртуальному просторі, іноді глузуючи з малодосвідчених чатерів.
Одного дня Адмін Інтернет-клубу, де застряг НАХЕР, помітив, що одна клавіатура трохи заїдає і стряхнув нею, згадавши про веселих студентів з булочками. Разом з крихтами вилетів і НАХЕР. Він вдало приземлився, через деякий час його вигодували таргани і він знову став великим. І зайшов у чат.
- Де Чорний Чатер? – сміливо запитав НАХЕР.
- Я тут, відповіли йому.
І тут затіялася віртуальна бійка. Але Добро завжди перемагає Зло, тому Чорний Чатер переміг НАХЕРа і сказав фінальні слова, які почув останній: „Це раніше я був Чорний Чатер, а тепер я – Саша Бєлий!”.
Після цього Чорний Чатер з’являвся тільки на річницю своєї смерті, оскільки кохана так і не могла його почути. Від великої любові, у цей день з’являється червона крапелька крові у приваті Вранішній_потяг_до_Сталінграду. Чорний Чатер бродить по віртуальному світі одиноко, переслідуючи тих, хто згадує його нік у загальному вікні чату…

Права на використання мені були подаровані SaLAVado